Навколо «Заручників»

Анастасія Гергель.

Дивина: вистава антрепризна, а її організатори чомусь скликають прес-конференцію. Тож 27 вересня перед «Заручниками» театру кіноактора Eurasia Vision Art ми мали змогу поспілкуватися з акторами (було неформально і дуже весело), а трохи пізніше і побачити саму виставу.

До речі, херсонці стали її першими глядачами — справжня всеукраїнська прем'єра!

Про гострі побутові ситуації («інтриги з перцем») розповіли зі сцени весело, тож глядачі насміялися, аплодували стоячи. А загалом, вистава мала важливу для херсонців родзинку — тут грала наша землячка. Але все по порядку.

Про п'єсу

Чому на афіші вона не вказана? Бо від неї залишилися «ріжки та ніжки» — «Граємо в дружну сім'ю, або Гарнір по-французьки» Марка Камолетті значно переробили, переклали на українську, додали українських реалій і музику Армстронга. Вийшло дуже «за мотивами».

Фото Arina Veri

Про акторів

Їх шестеро, усі «кіновідомі». Народна артистка України Ніна Набока , володарка премії «Золота Дзиґа» (2018) найбільш упізнавана за проектами «Наталка Полтавка», «Припутні». Оксана Русіна була ведучою шоу «Світ NOVA» на СТБ, знімалася в серіалах «Мухтар», «Чорна рада», «День народження Буржуя», «П'ять хвилин до метро». Арам Арзуманян відомий як КВН-щик, але і в телепроектах засвітився. Дмитро Булкот знімався в серіалах «Центральна лікарня», «Пес», «Стань мною», «Коли минуле попереду». Євген Рачок теж не сходить з екрану: «Єфросінья», «Мухтар» «Брат за брата», «Опер за викликом». І наша «вишенька», землячка — актриса театру і кіно, модель Анастасія Гергель .

Про виставу

Обрали для першої вистави комедію положень, бо глядачі люблять цей жанр. Готували її десь півроку — бо в кожного зйомки. Репетиції після зйомок до опівночі — то не дивина. «Можливо, ви зараз стали свідками народження нового театру, — наголосила Оксана Русіна. — «Современник» народжувався на кухні, а ми — на кіностудії Довженка». Отаке! Театр на кіностудії! Збираються в кімнаті, п'ють чай, спілкуються — і щось вигадують. «Ми можемо просто за чашкою чаю придумати сцену, — розповідає Євген Рачок. — Ми просто дуже цього хочемо — свою енергію віддати глядачеві».

Про театр і про кіно

Ніна Набока зізнається, що кіно дає заробіток, а для душі існує театр: «Жоден актор, який працює в театрі і знімається в кіно, ніколи не сказав, що краще кіно. Бо театр — це його дім, його самовираження. Я люблю театр більше, ніж кіно, хоча я більше кіноактриса і знімаюся в кіно більше 40 років». Оксана ‌‌Русіна додає, що театр — це абсолютно містична, метафізична форма спілкування актора і глядача. А Євген Рачок шкодує, що за роботою для телебачення та кіно на театр не вистачає часу, зізнається, що колись у театрі поставили умову: або ти знімаєшся в кіно — або граєш у театрі. Отаке! На зауваження, що режисери та директори театрів в один голос нам розказують, що тільки підтримують кінокар'єру своїх акторів, чуємо гучне: «Брехня!» — теж в один голос.

Про плани

Кажуть, що до Херсона ще хочуть приїхати — і не  раз. Що готують ще дві вистави. А найближчим часом «Заручники» вирушать до Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Івано-Франківська, Чернівців. Мріють і про закордонні гастролі — про Ізраїль, Італію (бо є елементи комедії дель арте). Але працювати хочуть винятково на українську публіку.

Фото Arina Veri

Про мову та класику

У цьому питанні Ніна Набока має головний голос: «Це моє кредо: все українською, все! Я шукаю українське, навітьі з класики. Що, ми гарно Старицького вивчили? Крутимо «За двома зайцями» — одні вуха зосталися від цих зайців. У Старицького багато чого можна подивитися. Того ж Карпенка-Карого з новим баченням зробити. Там такі сучасні проблеми піднімаються! А я всім продюсерам кажу: «Де Гоголь? Поставте Гоголя! Що з класики не читаєш — думаєш: господи! то воно ж тут у нас, у сьогоденні зарито!» А ще пані Ніну дуже непокоїть, що в Херсоні говорять російською мовою більше, ніж українською. Тож вивчаймо мову, панове!

І наостанок — була нагода поближче познайомитися з Анастасією Гергель.

— Настю, з чого починалася ваша акторська кар'єра?

— Усе дуже просто: я з Цюрупинська, моя сім’я там жила і живе. Колись я прийшла до театру, в студію до Олега Степановича Натяжного — це один із моїх перших учителів, перших режисерів. Не всі можуть бути великими педагогами, але великий педагог може прийти нізвідки. Олег Степанович — один із тих великих викладачів. А я — одна із перших випускниць студії «Пролісок». Потім інститут Карпенка-Карого (курс Богдана Бенюка), у 2014 році я закінчила навчання, виїхала за кордон (так вийшло, що моя сім’я розділена між Україною та Францією) і дуже довго там перебувала. Потім повернулася в Україну і почала робити перші акторські кроки — епізоди, робота з кастинг-директорами. А якось ми познайомилися з Ніною Петрівною, і вона запросила мене в цей проект…

— Чи була альтернатива акторській професії?

— Я вибачаюсь, але я іноді не розумію, чому є інші професії, крім акторів. Це моя професія, це моє повітря, бо за своє коротке або довге життя ти проживаєш дуже багато інших життів. І це настільки класно, настільки заряджає, надихає — це ейфорія, це щастя.

— Що ближче — сучасний матеріал чи класика?

— Сучасне — це твій час, ти живеш, бачиш, відчуваєш і, мабуть, це більш органічно. А класика — це інший час, інше осмислення, інші люди, інший світогляд — і це трішки складніше.

— Чи « прив'язана » ти до якоїсь театральної трупи?

— Я зараз вільний птах, тому що в мене дуже велика повага до кіно. Я себе відчуваю найщасливішою людиною, коли в мене зйомки. Є театри, в яких я хотіла би працювати, може, у майбутньому так і буде. Але зараз я хочу поїздити, подивитися. І вже потім упевнено йти туди, куди я хочу.

— Про що зараз мрії?

— Хочу в авантюрну комедію!