«Немає окремої війни на Донбасі та окремого конфлікту в Криму»

6 месяцев назад 0

Представник Президента в АР Борис Бабін — про те, як протистояти російській агресії.

Борис Бабін обіймає посаду з 17 серпня минулого року. Президент України Петро Порошенко призначив нового представника в АР Крим після висловлення активістами незадоволення попереднім — Наталією Попович.

Борис Бабін — юрист-міжнародник, експерт з морського права, науковець. Після його призначення про Представництво почали говорити значно частіше. Бабін часто публічно заявляє про кримські проблеми: нелегальні перевезення, діяльність митниці на КПВВ, утворення ЦНАПів у прикордонних районах Херсонщини тощо. «День» зустрівся з Борисом Бабіним, щоб поговорити про роль Представництва у вирішенні правових, безпекових, економічних, соціальних та інших проблем, які постали перед Україною у зв’язку з агресією Росії.

ДЕОКУПАЦІЯ

— Борисе Володимировичу, чи існує стратегія повернення Криму? Хто її розробляє?

— Окупація Криму та Донбасу є елементами міждержавного конфлікту. Стратегія деокупації може бути лише складовою вирішення загальної проблеми — завершення війни. І не поразкою України, а перемогою.

Тобто, спочатку перемога у війні на Донбасі, а потім стратегія деокупації?

— Немає окремої війни на Донбасі й окремого конфлікту в Криму. Там стріляють, а тут — ні. Але це єдиний конфлікт. У нас має бути єдиний фронт протидії: дипломатичний, безпековий, військовий. Я не знаю, що ми звільнимо раніше: Крим чи Донбас. Світ швидко змінюється. Та ми маємо розбудовувати загальну стратегію протидії агресорові. Я впевнений, що такі документи є. Непублічні.

Яка роль Представництва у цьому процесі?

— Ми знаємо, що Крим буде деокупований. Але не можемо детально й публічно сказати, як це буде зроблено. Однак можемо сказати, що треба робити тут і зараз для протидії російській агресії, яка триває в публічній площині. Назвемо це Планом невідкладних дій. Ми цей документ майже розробили.

Що в ньому?

— Він стосується міжнародних відносин, правової політики, управлінської сфери, транспорту, торгівлі, фінансів, екології, освіти тощо. У нас багато органів, які займаються Кримом: поліція, СБУ, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій, Міноборони, інші міністерства. Тому питання: цей план ми маємо затверджувати на рівні РНБО чи проводити окремим законом? Але це складно — деякі речі треба робити вже зараз. Вбачаємо, що цей План будемо реалізовувати в межах повноважень Представництва. І його результатом будуть проекти, пропозиції, заходи. Та спочатку План має розглянути робоча група високого рівня, яку ми утворюємо з потужних українських науковців і заступників міністрів, інших органів влади. Це буквально кілька тижнів. Потім цей План оприлюднюємо й працюємо над ним найближчі два роки. На жаль, я не можу вам сказати, що у 2018 році буде деокупація. Якщо бути реалістом, то і в 2019-му, мабуть, теж.

Показники ефективності в цьому Плані прописані?

— Звичайно, за кожним заходом. Навіть якщо це питання, яке не входить до нашої компетенції. Потім ми звітуватимемо про рівень виконання цього плану, щоб суспільство бачило, за що мені платять зарплату з ваших податків.

Друге, над чим будемо працювати у 2018 році, це Стратегія реінтеграції Криму. Ми маємо розробити план дій з моменту «нуль», коли почнемо заходити в Крим. І до моменту, коли скажемо: Крим повністю інтегрований в правову, економічну, культурну, безпекову площину України. Окупант буде лагідно і чесно виходити з Криму? — Ні. Чи будемо ми мати ризики після деокупації? — Так. Тому ми маємо про це думати вже зараз.

ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ

— Як ви моніторите ситуацію щодо порушення прав людей у Криму? Якою наразі є ця ситуація?

— 70% усієї інформації щодо порушення прав людини в Криму є у відкритому доступі. Росія імітує в Криму власну правову систему, тому не може брутально приховувати діяльність, як на Донбасі. Наш аналітичний відділ моніторить так звані органи влади, суди, ЗМІ. За 4 місяці до нас звернулись понад 1500 людей. Це величезний пласт інформації щодо порушення прав. Також ми співпрацюємо з правозахисниками і державними органами, які надають інформацію. Щодо ситуації загалом, то є два виміри. По-перше, Росія брутально знищує політичні свободи громадян. Це й русифікація, і заборона органів самоорганізації кримськотатарського народу, і переслідування активістів, патріотів України «під соусом» боротьби з екстремізмом. По-друге, це масове порушення соціально-економічних прав: на житло, роботу, освіту, пенсію тощо. Це стосується всього населення Криму. Результатами нашого моніторингу є звіти до Адміністрації Президента, у моніторингові місії ООН та ОБСЄ.

Щодо зниклих активістів у Криму, є ж громадські організації, які розслідують ці справи. Чи знаєте ви про них, співпрацюєте?

— Це дуже делікатне питання. На жаль, є структури, які заробляють на цій темі політичний чи матеріальний капітал. Були випадки, коли ми мали допомагати людям, а після того, як про це дізнавалися так звані правозахисники, все зривалося. Ми готові працювати з будь-якою структурою, але наша умова — співпраця має реально допомагати людям, які перебувають у місцях несвободи в Криму, чи зниклим безвісти, чи їх родичами. Ми не піаримося. Щодо зниклих осіб я раджу родичам звертатися до Представництва, щоб ми могли розібратися в кожному окремому випадку.

Що ви конкретно робите для цих людей?

— Я не можу називати прізвищ. Наприклад, є родина в Криму. Батька вкрали чи він за ґратами. Мати лишилася з дітьми, яким треба зробити українські документи. Виїхати на материк і повернутися. Зробити це без одного з батьків дуже важко. І ми такі ситуації вирішуємо. Ще один приклад. Є відома людина, яка загинула в Криму. Є родичі на материковій Україні. До них приїздили багато активістів. Пізніше я запитав, чи допомогли їм усі ті структури, які піарились, наприклад, з оформленням позову у міжнародну інстанцію? Відповіли — ні.

МІЖНАРОДНІ СУДИ

— Судові позови України до Росії з питань порушення міжнародного права. Скільки їх, хто веде та на якому вони етапі розгляду?

— Є різні органи, які за це відповідають. Перший — Міністерство юстиції, яке відповідає за позови до Європейського суду з прав людини. Таких є декілька, два з них стосуються Криму. Не можу прогнозувати, скільки це займе часу, але кілька років точно. В цьому рішенні точно будуть задокументовані багато порушень прав людини в Криму з боку Росії. Також багато проваджень веде МЗС України. Зокрема, в Міжнародному суді ООН з двох конвенцій: протидія фінансуванню тероризму та протидія расовій дискримінації. Кримське питання піднімається у другій частині. І саме в цій частині у 2017 році було рішення суду про проміжні заходи у вигляді скасування заборони органів самоорганізації кримськотатарського народу. Цей процес має багато ризиків, він триватиме кілька років. Росія робитиме все, аби скасувати це провадження. Також розпочинається процес в арбітражі щодо порушення РФ норм конвенції про морське право: щодо прав України на континентальний шельф та економічну зону довкола Криму, обмеження свободи судноплавства, забруднення акваторії Чорного моря. Комунікація триває, вона конфіденційна. І є ще один процес — у Міжнародному кримінальному суді, який стосується безпосередньо російської агресії. За це відповідальна Генпрокуратура. З юридичного боку тут ситуація на початковій стадії, порівняно з іншими позовами.

Окрім того, є процеси, ініційовані українськими фізичними і юридичними особами. Наприклад, інвестиційний спір НАК «Нафтогаз України» щодо неможливості використання їхнього майна. Ці процеси йдуть швидко. Але тут Росія ухиляється від участі. Щодо позовів фізичних осіб до ЄСПЛ, то, за даними цього суду, лише кількасот осіб подали заяви проти агресора. Більше людей подали заяви проти Росії і України одночасно. А ще більше людей позиваються лише проти України. Це, передусім, мешканці Донбасу.

Є низка резолюцій міжнародних організацій (ООН, Ради Європи, НАТО), які засуджують агресію Росії в Україні. РФ фактично ігнорує ці заяви. Наскільки ефективні такі резолюції?

— З погляду міжнародного права ці документи є дуже важливими. Та ще важливішими будуть рішення судів, які матимуть зобов’язальний характер. По-перше, акти міжнародних організацій враховуються в рішеннях судів, про які ми говорили. По-друге, вони є підставою для оголошення країнами санкцій проти агресора.

Нещодавно президент РФ заявив, що вони готові повернути кораблі ВМС України, захоплені в Криму. Що ви думаєте з цього приводу?

— Говорять, росіяни готують своїм можновладцям «райський куточок» у Балаклаві. З цієї бухти треба перемістити російські кораблі до Севастополя. Але там знаходяться трофеї — захоплена частина українського військового флоту. З одного боку, вони хочуть вирішити свої шкурні питання по Балаклаві, з іншого — якщо ми погодимось — вони скажуть, що у нас з українцями добрі стосунки, ми вирішуємо питання Криму, вони самі забирають свій мотлох. Вони сподіваються, що ми клюнемо, бо утилізація деякої техніки на материку — це великі кошти, які хтось може освоїти.

Безумовно, Україні потрібно нарощувати військову присутність у Чорному морі. Однак тут багато важить не залізо, а люди. На жаль, 2014 рік показав справжній рівень волі до спротиву окремих видів ЗСУ, зокрема плавскладу ВМС. Ті люди, які здали Крим і торгувались за безперешкодне вивезення майна з офіцерських квартир, з ними ми Крим явно не повернемо.

— Ви звинувачуєте цих людей у здачі Криму?

— Я не покладаю вину, але хочу, щоб було слідство і суд. Я констатую відомий факт. Скільки наших військових вийшли з Криму, скільки залишилося, скільки з тих, хто вийшов, чинив спротив. Це все дуже різні цифри.

Що сьогодні являє собою Крим у військовому плані?

— Півострів стає плацдармом подальшої військової агресії Росії. Очевидно, що присутність Росії в Сирії і плани на регіон Середземного моря були б неможливими без присутності в Криму. Відтак, повторюся, лише перемога цивілізованих націй у неоголошеній війні з Росією може вирішити кримське питання. У військовому плані Росія безумовно загрожує Україні з Криму. На півострові може бути ядерна та хімічна зброя, для цього є потужності.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКЕ ПИТАННЯ

— Яка ваша позиція щодо кримськотатарської автономії?

— Ця тема дуже політизована. У 1991 році Верховна Рада ще УРСР відновила Кримську АРСР. Саме відновила. Тобто вже тоді передбачалася автономія для корінних народів Криму. З 1992-го по 2014 рік Україна була змушена постійно йти на поступки Росії щодо Криму, щодо автономії.

Верховна Рада України визнає декларацію ООН про корінні народи. Сьогодні ми маємо забезпечити кримськотатарському народу реалізацію права на самовизначення в межах України. Як? Є кілька шляхів. Перший — внести зміни в Конституцію. Є робоча група, яка працює над змінами до 10 розділу Конституції (АР Крим). Другий — пов’язаний із несхваленням закону про корінні народи. Але зареєстровані проекти цього закону мають котраверсійні висновки. Моя позиція — автономія має бути.

Звучали ідеї про КТА в Херсонській області. Як ви до цього ставитесь?

— Територіально автономія вже існує — це АР Крим. На материковій частині України, на мою думку, можна говорити лише про загальний обов’язок держави збереження культурних, економічних, соціальних прав корінних народів.

Чи доцільно виділяти квоти в органах влади для представників Меджлісу?

— Квоти в органах виконавчої влади за національною ознакою суперечать законодавству України. Це абсурд. У нас залишаються представницькі органи, де це теоретично можна обговорювати. Наприклад, вибори до Верховної Ради України, місцевих рад з утворенням національних округів. Квота на політичні посади? — Можливо. Але тут треба казати про Меджліс, який здійснює певне подання, затвердження. Однак це має бути прописано для органів, які працюватимуть у Криму після деокупації.

Що Представництво робить для збереження культурних, освітніх прав кримських татар?

— Ми не є розпорядниками бюджетних коштів. На жаль, ми не маємо закону про корінні народи. Тому фінансування можливе через програму захисту депортованих. З цих коштів, наприклад, фінансується телеканал АТР. Загалом, це сфера відповідальності Мінсоцполітики. Ми зі свого боку комунікуємо з усіма органами виконавчої влади й місцевого самоврядування. Опікувалися школою з кримськотатарською мовою навчання у Новоолексіївці Генічеського району. Лобіювали технічну допомогу, вимагали від місцевої влади вирішити питання з опаленням. Маємо контакт з усім місцевими меджлісами, готові сприяти підтримці проектів, зокрема, від міжнародних організацій.

«КРИМСЬКИЙ ТИТАН»

— Чому і як досі працює завод «Кримський Титан»? Звідки там береться сировина (ільменіт) та електроенергія?

— Завод дійсно працює. Є звіти, у яких ідеться про постачання туди української сировини, а також з інших країн. Це серйозна проблема, і ми піднімаємо її перед правоохоронними органами. Щодо постачання електроенергії. На сьогодні цей факт не доведений. Через просту причину. Оператор електромереж каже, що цього не відбувається. Довести зворотне, не контролюючи мережі, неможливо. Й обленерго судиться з тими, хто заявляє, що постачання відбувається. Я не такий багатий і не буду робити такі заяви. Але я хочу, щоб правоохоронці зробили щось із цим. І я можу запевнити: ця діяльність буде припинена. Продукція «Титану» використовується у військовій індустрії агресора. Під нашим носом виробляється зброя для нашого можливого знищення. Крім того, є проблема екологічна: забруднення Сиваша і повітря. До речі, це було і до війни, не будемо брехати.

НЕЛЕГАЛЬНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ

— Неодноразово у ЗМІ ви заявляли про нелегальні перевезення в Крим. В чому суть проблеми?

—  Головна проблема в тому, що КПВВ в Крим сьогодні не мають легального транспортного сполучення. Автомобільний транспорт там поділяється на три групи. Перша — колишні міжобласні автобусні рейси, які діяли до війни. Вони доходять до КПВВ, люди проходять адмінкордон, а з іншого боку чекає «брат-близнюк» цього автобуса. І наша доблесна Укртрансбезпека пробує розповідати, що це законно. Не можна на материковій Україні продавати квитки до Керчі. І немає такої зупинки, як КПВВ. Другий — це повністю нелегальні маршрутки, які забирають людей на КПВВ і везуть далі, розраховуючись з усіма інстанціями. Друзі «Франклін», «Грант» і «Джексон» (портрети президентів США, зображені на банкнотах доларів США. — Ред.) допомагають вирішити усі питання з Укртрансбезпекою, місцевою владою, поліцією. Третя група — таксисти. Це єдина категорія, яка може перевозити людей через КПВВ без пересадки. Таксисти можуть перетинати межу з дозволу російської сторони. Утворена міцна корумпована мережа, куди затягнуті наші чиновники, які наглядають за транспортом, і все це під ковпаком російських спецслужб. Усі посміхаються, бо всі заробляють. Ми з цим миритися не будемо. До речі, ставимо питання про розташування в Генічеському районі підрозділів Нацгвардії. Можна констатувати певною мірою втрату державної керованості в цьому районі. Це велика біда місцевої виконавчої влади.

Який вихід із ситуації?

— Ми хочемо продовжити залізничне сполучення до станції «Вадим», щоб пасажири могли доїжджати майже до КПВВ. Працюємо над тим, щоб на автобусні маршрути нарешті були оголошені конкурси. Наразі на КПВВ достатньо зробити зупинку, поставити будочку, де продаватимуть квитки, і це вже буде станція легального маршруту. Оголосити конкурс повинна Херсонська ОДА, адже це міжобласні перевезення. Не знаю, чому цього не зробили за ці роки. Районні адміністрації також не піднімають це питання. Ми писали листи в ОДА, збирались на наради, інформували Укртрансбезпеку про нелегалів. Вони по суті нічого не відповідають. Знаєте, дуже легко «стригти купони», поки це нелегально. А коли буде легально — всі платитимуть податки і «заносити» ніхто не буде.